Батьківський лекторій

Читання казок – це чудовий засіб для формування психіки та сприйняття навколишнього світу малюком.

Щоб читання приносило задоволення і реальну користь, потрібно дотримуватися простих, але важливих правил:

• Якщо ваш малюк не хоче слухати, то не потрібно його примушувати, так як це не принесе ніякої користі.

• Не зловживайте часом! Як правило, маленьким діткам у віці від року до трьох читають у середньому до десяти хвилин, у віці від трьох до п’яти років – 15-20 хвилин поспіль. Хочу зауважити, що це середні показники, а ніяк не нормативи. Ви повинні підлаштовуватися під потреби вашої дитини.

• Читання книги дитині на ніч повинне приносити взаємне задоволення. Якщо ви себе просто змушуєте читати, щоб виконати щоденний план, це не принесе ніякого задоволення вашій дитині. Відомо, що маля дуже відчуває емоції своїх батьків, тому читання книги має відбуватися за позитивного настрою і має приносити максимум задоволення.

• Відбираючи книги, орієнтуйтеся на вподобання вашої дитини.

• Не обирайте страшних книжок, що розбурхують уяву.

• Читаючи кожен день книги своїй дитині, ви сприяєте розширенню її знань і словникового запасу.

• Рекомендується читання книг обома батьками, що сприятиме становленню тісного душевного контакту дитини як з мамою, так і з татом.

• Читайте книгу повільно, виразно, намагаючись максимально передати емоції діючих героїв і обстановки.

• Не замінюйте живе читання «сухими млявими» аудіокнигами.

Дитина як особистість вже починає формуватися наприкінці першого року життя. Пам’ятайте: вона зовсім не байдужа до того, як оцінюють и дорослі (близькі та чужі)!

У деяких сім’ях дитину довго вважають маленькою. Не бажають і не вміють побачити, що вона дорослішає, опікують як безпомічну істоту, блокують розвиток її самостійності. Виконують все за дитину, а вона лише самовдоволено відкриває рот перед простягнутою ложкою, вередливо підставляє ногу, щоб на неї налягли чобіток. Дорослі, особли­во бабусі, роблять своєму улюбленцю ведмежу послугу — виставляють дитину перед чужими людьми невмійкою, від чого самому малюку стає ніяково. Такі діти, звикнувши до надмірної опіки, у дитячому садку почуваються безпорадними і самотніми. Проте дитині легше буде при­стосуватися до умов суспільного виховання, якщо в сім’ї вона оволодіє елементарними навичками самообслуговування.

Отже, якими навичками самообслуговування та культурно-гігієніч­ними має володіти 3-річна дитина:

• акуратно та самостійно їсти; ретельно пережовувати їжу; ко­ристуватися серветкою; не кришити хліб; не проливати суп; виходити з-за столу тільки після закінчення їди; дякувати;

• засукувати рукава під час умивання, мити руки і обличчя, не роз­бризкуючи води, не обливати одягу; користуватися милом; витирати руки і обличчя рушником, вішати його на місце;

• своєчасно користуватися носовою хустинкою; туалетом; бути охай­ним, причісуватися; помічати та усувати самостійно чи з допомогою дорослих недоліки, неохайність в одязі;

• самостійно або ж з невеликою допомогою дорослого одягатися, намагатися застібувати ґудзики, зав’язувати шнурки; самостійно знімати одяг та взуття, акуратно складати одяг;

• вранці чи після денного сну допомагати дорослим застеляти ліжко.

Якщо вашому малюку ще немає 3-х років, потурбуйтесь про те, щоб він мав хоча б елементарне уявлення про побутове самообслуговування, тобто був би у процесі оволодіння певними навичками.

Саме ці навички самообслуговування визначені державними про­грамами виховання в дошкільних закладах як посильні для оволодіння і потрібні для становлення маленької людини.

Якщо дитина опанує ці навички з раннього дитинства, вона буде виконувати їх надалі без зайвих нагадувань.

Дитина всього вчиться вперше. Є вміння, якими вона оволодіває наче сама, наслідуючи дорослих: зняти черевики, скласти на стільчик свій одяг. Є вміння, яких її навчають: застібати ґудзики, розстібувати пряжку, зав’язати шапочку тощо. Дитині цікаво все. Тільки треба не від­бити бажання. Частіше хваліть, заохочуйте, підтримуйте малюка навіть тоді, коли він надів сорочку навиворіт. Бо він так старався, він прийшов вам показати, як він одягався, який він молодець і чекає схвалення. Скажіть йому: «Як добре і швидко ти одягся». А потім ненав’язливо перевдягніть його, розкажіть, як відрізнити лицьову сторону одягу від вивороту. Схваленнями ви створите емоційно сприятливий стан. І цим ви доб’єтеся більшого успіху, ніж готовими зірватися з ваших вуст докорами. Варто зважати на те, що осудження значною мірою менш інформативно, ніж схвалення, оскільки, сварячи дитину, ми говоримо їй про те, чого не можна робити, але нічого не кажемо про те, що і як треба.

Не обмежуйте діяльність дитини надто суворо. Намагайтесь, щоб дитина була не простим спостерігачем, а активним учасником всіх доступних їй побутових процесів: разом з вами вона має готуватися до прогулянки, прийому їжі; прибирати у своєму ігровому куточку; вчитися під час купання користуватися губкою, мити шию, руки. Якщо залучати малюка все це робити систематично, то досить швидко багато чого він навчиться виконувати самостійно без зайвих нагадувань.

Учіть малюка самостійно їсти, одягатись і роздягатись, контролю­вати власні фізіологічні потреби і навіть по можливості допомагати вам у домашніх справах. Такий малюк росте незалежним, впевненим, відкритим.

У перші дні в дитячому садку без мами, без її опори і захисту тре­ба розраховувати лише на себе. Незнайомих дорослих малюк тримає на відстані, а тут слід близько контактувати з ними під час одягання, годування тощо. До того ж все це вони роблять зовсім не так, як мама чи бабуся. У дитини нарощується несприйняття такої допомоги, протест. Отже, виникає ще одна ситуація, яка погіршує її самопочуття. Тому питання самостійності дитини — зовсім не марне для сім’ї, яка планує віддати дитину до дитячого садка.

Привчений самостійно одягатися і роздягатися, умиватися та охайно їсти, користуватися за потреби носовичком, рушником, горщиком — малюк буде почуватися в нових умовах значно легше і впевненіше, ніж той, що приходить до дитячого садка нічого не вміючи, відчуваючи свою безпорадність, безпомічність і потерпаючи від цього.

Упевненість у своїх можливостях відіграє не останню роль у пози­тивно-емоційному ставленні дитини до дитячого садка.