Сторінка батьків

Не можна вимагати від дитини неможливого

– певного рівня і певного кола знань

різні діти йдуть по різному

В.Сухомлинський

КОЛИ ДИТИНА НЕ БАЖАЄ ДІЛИТИСЬ.

Часто батьки стикаються з цією проблемою у віці від двох до чотирьох років, коли у дітей звичайно відбувається становлення власного Я, і часто улюблена іграшка повністю зливається в дитини з уявленням про себе, стає нібито її частиною. Дорослим дуже важливо розуміти це, і тоді в діях дитини Ви побачите не жадібність, а природне прагнення відстояти себе й зберегти межі своїх володінь. Чутливі та не дуже товариські дітлахи і в старшому віці не завжди можуть сприймати улюблені речі або іграшки окремо від себе.

Якщо прояв жадібності є нестійким, зустрічається в певних ситуаціях, то батькам цілком під силу допомогти дитині облишити цю властивість назавжди.

Для початку розповідайте дитині, що почуває людина, з якою вона не бажає ділитися. Навчіть її ділитися та обмінюватися. Наприклад, Ви помітили, що інше маля зацікавлено дивиться на шикарну машинку, що тримає в руках Ваш син. Намагайтеся перемкнути увагу дитини на іграшку приятеля. Запропонуйте дітям зробити обмін «на певний час». Ви побачите, поступово дитина навчиться отримувати насолоду від того, що вона змогла комусь подарувати радість. Мало розповідати дитині, що потрібно бути щедрим. Потрібно ще й показувати це на власному прикладі. Малюк обов'язково скопіює Вашу поведінку.

Не перестарайтеся! Якщо малюк тільки но отримав бажаний  подарунок, не примушуйте негайно ж віддати іграшку або показати комусь із дітей. Не потрібно відразу говорити дитині, що вона — «жаднюга», як би не був Вам неприємний її вчинок.

Що робити, якщо Ваша дитина жадує?

У жодному разі не називайте її «жаднюгою».

Не просіть дитину поділитися іграшкою, якою вона сама ще не істигла награтися.

Заохочуйте «добрі» учинки, говоріть, що Вам подобається, коли маля чимось поділилося.

Залучайте дитину до підготовки свят і придумування сюрпризів для близьких і друзів.

Демонструйте приклад власної доброти й щедрості.

Консультацію підготовлено за книгою Н.В.Чуб "Довідник для батьків дошкільників"

ДОЗВОЛЯТИ АБО НЕ ДОЗВОЛЯТИ ДІТЯМ ГРАТИ В КОМП'ЮТЕРНІ ІГРИ? ЯКЩО ДОЗВОЛЯТИ, ТО З ЯКОГО ВІКУ? І ЯКЩО ОБИРАТИ ІГРИ, ТО ЯКІ?

Самі для себе визначте, що Ви хочете отримати від комп'ютера? Щоб дитина просто була зайнята та не заважала Вам? Або, можливо, Ви прагнете розвити в дитині які-небудь навички та уміння? А може, Ви переживаєте, щоб у Вашої дитини все було не гірше, ніж в інших?

Якщо причина того, що Ви дозволяєте Вашому малюкові сидіти за комп'ютером і грати в комп'ютерні ігри,— бажання просто зайняти його, щоб він Вам не надокучав, відразу будьте готові до того, що через певний час Вам буде важко відірвати дитину від монітора.

Друга причина — розвиток. Ви не можете розвивати малюка тільки за допомогою фарб, олівців, конструкторів,пластиліну, книжок і настільних ігор, бо є безліч розвивальних комп’ютерних ігор, які допомагають малятам навчитися малювати, вивчати англійську мову, учитися читати і рахувати, ознайомлюватися з навколишнім світом. С розвивальні ігри, які навчають малюка сполучати кольори, відтворювати в пам'яті картинки, складати предмети з геометричних фігур. Є комп'ютерні енциклопедії, що дають дитині знання в цікавій ігровій формі. Широкою популярністю користуються і так звані інтерактивні книги, що нагадують пластинки з улюбленими казками, але такі, що тренують пам'ять та увагу, пропонують виконати різні цікаві вправи на розвиток навичок читання, логічного мислення. Дошкільникам можна пропонувати «паззли»: це теж розвиває просторове і логічне мислення.

Час, що малюк проводить за комп'ютером, Ви повинні обмежити і суворо контролювати. Особливо захоплюються комп'ютерними іграми діти з низькою самооцінкою, що погано встигають на заняттях, що відчувають труднощі в спілкуванні з однолітками. Звичайно, поринання у світ фантазій, мрій і гри завжди був властивий людям із тендітною психікою. Але читання книг, а тим більше, творчість вимагають зусиль. Тут все просто, і при цьому в людини створюється враження власної могутності. Ви тільки уявіть собі: дитина сидить перед екраном і розпоряджається життям малюсіньких людей. Простим натисканням кнопки вона може знищити десяток ворогів. У дійсності ж вона не вміє практично нічого: ні дати здачі кривдникові, ні залізти на дерево, ні підтягтися па турніку, пі захопити дітей грою. Але їй все це і не потрібно! Навіщо, коли є легший спосіб відчути себе суперменом? У всьому повинна бути міра.

ВІКОВІ КРИЗИ ДОШКІЛЬНЯТ

При словах “вікова криза” найчастіше згадується словосполучення “40 років”.

Про вікові кризи в дошкільнят говорять набагато менше, і найчастіше батьки просто сприймають поведінку маляти як хандру, котру ще століття тому лікували різкою чи ремінцем.

Але не поспішайте хапатися за історично випробувані ліки: не все так просто, однак і не все так страшно, як вам здається…

Всі батьки, бабусі, дідусі знають з власного досвіду, що таке дитяча криза 1 року, 3 років, 7 років.

Безпосередність, імпульсивність, яскрава емоційність, надмірна активність і допитливість характеризують дошкільня. Ці риси, які в дорослих уже давно пішли в минуле, викликають постійне бажання здійснити на дитину виховний вплив.

Але щоб цей “виховний вплив” пішов на користь і вам, і дитині, необхідно не просто наполягати на своєму дорослому рішенні, а розуміти природу дитячої психіки й закономірності її розвитку.

Видатний психолог Л.С.Виготський писав “Розвиток дитини – це не що інше, як постійний перехід від одного вікового щабля до іншого, пов’язаний зі зміною й розбудовою особистості дитини...”

Отже, кризи чергуються зі стабільними періодами розвитку. Спокійні періоди розвитку дошкільняти:

– від народження до року

– від року до трьох років

– від 3 до 7 років

Кожен стабільний період завершується кризою розвитку. Навіщо ж вони потрібні, ці кризи?

Справа в тому, що до кінця кожного стабільного періоду в дитини повинна сформуватися певна риса, яка дозволить малюку повноцінно розвиватися в наступній стадії. Ця риса необхідна для подальшого нормального психічного розвитку дитини. Якщо ця риса не сформується (або формується неналежним чином), то особистісний розвиток гальмується й веде до виникнення комплексів і небажаних рис характеру дитини (які виявляться значно пізніше).

Отже, що це за риси:

– до кінця першого року життя формується “базова довіра”, тобто дитина відчуває довіру до матері, до світу, відчуття “я гарна, мама гарна, світ гарний”. Ця риса дозволяє дитині активно й без побоювання освоювати навколишній простір, коли вона починає ходити. Це означає, що дитина психологічно дозріла для того, щоб активно “перевіряти на зуб” усе, що попадає в її поле зору. Для неї все добре, вона не має відчуття небезпеки, тому часто залазить туди, куди не треба (або небезпечно) і ніякі угоди й заборони мами її не зупиняють.

Криза 1 року починається, коли дитина постійно тікає, не слухається, скрізь лізе, все хапає й т.д.

 – до третього року життя в дитини формується “самостійність”, тобто здатність здійснювати дії самостійно, без мами. І це знамените “я сама” припадає саме на 3-річний вік. Ця риса дозволяє дитині активно відстоювати свою позицію, право на свою думку. Дитина вимагає поваги до себе як до рівної.

Це викликає хвилю обурення в батьків, оскільки 3-річну дитину ще важко назвати дорослою, і давати їй повну свободу дій та самостійність не завжди можливо.

– до 6-7 років у дитини формується “ініціативність”, тобто здатність фантазувати, вигадувати щось своє, пропонувати своє рішення й діяти в цьому напрямку для реалізації своїх задумів. По-іншому ініціативність проявляється в пізнавальній активності, тобто в бажанні дізнаватися щось нове. Криза починається, коли маля йде в школу і якщо в нього не сформувався пізнавальний інтерес. Доводиться виконувати нудні (для деяких), складні, незрозумілі, непотрібні завдання, гра закінчилася.

Батьки дивуються, чому з дитиною відбуваються такі зміни.

Насправді в дітей просто з’являються нові потреби, а старі форми задоволення цих потреб заважають дитині й перестають її влаштовувати. Дитина готова переходити на новий рівень відносин, але часто буває, що не готові батьки, які всіляко стримують дитину на попередньому етапі відносин.

Тому кризи розвитку – це не причина негативного й бунтарського поводження дитини, це тільки прояви й симптом того, що дитина дорослішає, а батьки не готові підлаштовуватися під нові потреби свого чада.